Средневековая Русь и Константинополь. Дипломатические отношения в конце XIV — середине ХV в.

Робота присвячена одному з напрямків середньовічної дипломатичної історії: боротьбі князівств Північно-Східної Русі (Московської, Тверської, Нижегородської), Російсько-Литовської держави, а також Російської православної церкви за пріоритет у справі возз'єднання російських земель і ролі так званого «візантійського фактора» у становленні російської державності. У центрі оповіді — Велике князівство Московське кінця XIV — середини XV століття, тобто період правління великих князів Московських Василя I (1389—1425) та Василя II (1425—1462). У цей час «збирання земель» навколо Москви набуло сталого характеру, а головними опонентами Москви стали Твер і Нижній Новгород. Феодальна війна другої чверті ХV століття помітно послабила центральну владу, але змогла зупинити процеси об'єднання. Підтримуючи московських князів та їхню політику об'єднання земель навколо Москви, Російська православна церква спиралася на свій духовний авторитет і активно задіяла важелі ідеологічного та політичного порядку, у тому числі міжнародні зв'язки з Константинопольським патріархатом.

На основі архівних та опублікованих матеріалів висвітлюються дипломатичні відносини Константинополя, московської митрополичої кафедри, а також церковного єпископату Твері та Нижнього Новгорода.