Легенды Цымлянского переулка

Поява цієї книги викликана кількома причинами. Одна з цих причин, на жаль, сумна. Ще нещодавно я спілкувався по Skype з колишньою киянкою Козорез Валентиною Армандівною, яка проживає в Норвегії. То була моя подруга дитинства. Наші сім'ї жили у спільній комунальній квартирі на Подолі, а вірніше Цимлянському провулку 2/17. Цифра 17 відповідала номеру будинку тодішньою вулицею Фрунзе (нині Кирилівська). Ми з Валею народилися в 1948 році, тільки вона 9 вересня, а 22 жовтня. І ось під час однієї з розмов по Skape Валя, знаючи про мою діяльність з опису історії, попросила написати про наше спільне дитинство на Цимлянському провулку Києва. Я відповів, що писав про провулку, проте статті «розкидані» за різними книгами, газетами, виданнями... У відповідь Валя попросила провести роботу з об'єднання цих статей в одну спільну книгу. Обіцяла навіть допомогти із виданням цієї об'єднаної книги. І я дав обіцянку виконати вказану роботу. Однак я навіть не встиг розпочати роботу, як від Валиної доньки Наталії прийшло сумне вапно про смерть Валі від тяжкої хвороби. І ось зараз на згадку про цю світлу прекрасну жінку я вирішив все одно виконати обіцяну роботу. Тим більше, що до Валиного прохання приєдналися жителі провулка середини минулого століття: Лариса Крестовська, Валентина Шарак, Сергій Лапицький, Олександр Роганов. З ними я й досі підтримую дружні зв'язки. Хочеться сподіватися, що надруковані та зведені в одну книгу матеріали будуть цікаві не лише колишнім мешканцям провулку та Подолу, а й киянам різного віку, які проживають в інших районах нашого прекрасного міста.Крім того, повідомляю, що опубліковані нині матеріали були схильні до корінної ситуації, а саме: доповнені новими фактами і раніше не опублікованими фотографіями. Також в опублікованих статтях виправлено виявлені раніше помилки та неточності. У результаті вийшов винятково глибокий та повний опис життя автора на провулку біля підніжжя історичної київської гори Щекавиці. Сподіваюся, що це буде цікавий історичний матеріал для шанованого читача. І на завершення вищесказаного хочу повідомити, що писав цю книгу я з величезним задоволенням і натхненням, адже це було ностальгічне повернення в моє дитинство на рідний мені Цимлянський провулок.