Сталінські командос. Українські партизанські формування 1941-1944

Про книгу

Ця наукова розвідка розповідає не лише про українські партизанські формування 1941–1944 років, а й про історичне підґрунтя протистояння 2014 року в Україні. Безоглядне застосування тактики випаленої землі, умисне провокування окупантів до репресій проти мирних жителів, спалення своїх же сіл, хаотичний збір у населення «продподатку», що доповнювались розбоєм, пияцтвом, розпустою й насильством, братовбивчі внутрішні конфлікти, вживання допінгу, оперативне використання бактеріологічної зброї і навіть людоїдство — все це було не випадковим наслідком масового кровопролиття, не спонтанною «народною відповіддю» на жорстокість нацистського панування, а закономірними проявами малої сталінської війни на винищення. Партизани, за визначенням радянської сторони, в час війни перебували на зв’язку з керівними центрами. Таких бійців вища партійна номенклатура окреслила як зразкових радянських людей, вони отримували нагороди та заохочення, більшість із них після війни ввійшла чи повернулася в радянську систему влади.

Для кого ця книга?

Видання розраховане на широке коло читачів, які прагнуть знати довгоочікувану правду про українську та європейську історію. А також для дослідників сучасних спецзаходів, герильї, антитерористичної боротьби, включно з путінською гібридною війною проти України.

«Перчинка» книги

Автор проводить читача за лаштунки партизанської боротьби, детально досліджує побут, умови життя й настрої в партизанських загонах. Аналізує відмінності поміж вояками Армії Крайової, УПА й «червоними», розвінчує пропагандистські міфи про «наших» і «ненаших»: УПА не лише воювала під егідою політичної програми ОУН і вбивала поляків, а значною мірою орієнтувалася на одномоментні інтереси мирних селян. Тому прагнула не допустити пограбувань, мародерства, спалення сіл німцями, вивезення остарбайтерів у Рейх, мобілізації в Червону армію чи в робітничі батальйони на Донбас, перешкоджала нав’язуванню колгоспів. Тоді як радянські партизани підривали потяги і вбивали не завжди цінних в оперативному сенсі загарбників, чим свідомопровокували звірства окупаційного режиму проти українців. Попри те, що багато повстанців не вміли ні читати, ні писати, їхня дисципліна була на високому рівні, на відміну від червоних, масового поширення пиятики, розбоїв, внутрішніх конфліктів, сексуального насильства не було. Автор дослідження опирається на низку опублікованих матеріалів, мемуарів, (фото)документів із архівів Німеччини, України, Польщі, Росії, США та Ізраїлю, інтерв’ю з учасниками подій.

Про автора

Олександр Гогун – кандидат історичних наук, докторант Вільного університету Берліна. Автор книги «Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы» (2004; 2014), упорядник видання «Черный PR Адольфа Гитлера. Документы и материалы» (2004) і багатьох наукових статей. Путінська пропаганда звинуватила історика, «послідовника Різуна» у «дискредитації пам’яті про Велику вітчизняну війну», «ревізіонізмі на угоду нацизму», «свідомому цинізмі» й вилучила наклад його книги із російських книгарень — без пояснень причин.